Автор: viktoriazolotova

Як оцінюватимемо

Експерти Інституту масової інформації виокремлюють 6 основних стандартів інформаційної журналістики. Вони підходять як для телебачення, радіо та преси, так і  інтернет-видань. 

Які стандарти створили експерти Інституту масової інформації?

1. Баланс думок і точок зору

Оскільки кожен текст є конфліктним чи неоднозначним, журналісти мають озвучувати, хто є сторонами кожного конфлікту, або хто є компетентним експертом у кожній темі. Обов’язково потрібно збирати думку усіх сторін конфлікту —  тільки так можна забезпечити всебічність висвітлення події. Таким чином читачі отримають повну картину, щоб зробити власні висновки.

Журналіст не має ставати на одну зі сторін конфлікту. Він не має маніпулювати експертною думкою на користь однієї зі сторін. Іноді це проблема, оскільки у виданнях працюють журналісти з уже сформованою чіткою точкою зору стосовно певного питання чи ситуації.

2. Достовірність

Достовірність інформації означає якісну перевіреність кожного факту в компетентних щодо цього факту джерелах. Журналіст повинен завжди перевіряти факт у кількох компетентних джерелах, а також щоразу чітко повідомляти своїй аудиторії, звідки він узяв у матеріал той чи інший факт або думку.  Стандарт достовірності передбачає, що кожен факт, який подається в матеріалі, повинен мати ідентифіковане та надійне джерело інформації. Якщо журналіст бере новину з іншого ЗМІ — він має дати посилання на першоджерело й переконатися в достовірності цього джерела, а також упевнитись що в оригінальній новині нічого не змінено.

3. Відокремлення фактів від коментарів

Новини —  консервативний інформаційний жанр, і за його правилами журналіст не має права коментувати і оцінювати матеріал, а лише передавати факти, думки учасників події та експертів. У новинах недопустимі оціночні судження, підміна фактів емоціями, яскраво забарвлені епітети й порівняння.

У інших, більш вільних жанрах, як публіцистичні статті, автор-журналіст може висловлювати власну думку, але при цьому він повинен її завжди чітко позначати («особисто я вважаю», «на думку автора цієї статті» тощо). Такі матеріали можуть бути позначені окремим розділом або рубрикою («авторська колонка», «думка автора», «редакторська колонка» чи іншим чином). Кожна думка має мати автора. 

4. Точність 

ЗМІ мають передавати факти, а не чутки. Аудиторія покладається на ЗМІ в тому, що саме професійні журналісти допоможуть відділити правду від брехні й чуток. Будь-який повідомлений факт має відповідати реальному факту, а будь-яка думка цитуватися точно й без відриву від контексту. 

5. Повнота 

Будь-яка тема потребує максимально повного набору фактів і думок. У новинах має бути відповідь на питання: що сталося, де сталося, коли сталося; до аналітики додається чому сталося і до чого це призведе, а також коментарі експертів; до новин на сайтах також має бути дописаний бекграунд.

6. Оперативність 

Цей стандарт передбачає, що ЗМІ повинні максимально оперативно висвітлювати актуальні події, проте не в збиток решті стандартів. На пошук і перевірку всіх необхідних для вичерпності подачі фактів і думок може знадобитися багато часу. Повідомляти можна тільки ті факти, які уже перевірено. 

СЛУХ

Порушення стандарту: відокремлення фактів від коментарів

У такому консервативному інформаційному жанрі, як новини, журналіст взагалі не має права коментувати матеріал. Проте «СЛУХ» систематично про це забуває.

Цитата з матеріалу: «Той момент, коли на полі бітів Джамала виглядає краще, ніж alyona alyona».

«Інфантильний, але чесний і бадьорий поп-панк підліткових героїнь».

Якби це була музична критика —  тоді добре, так можна було б написати. Проте тоді текст має бути відмічений як критичний, має бути опубліковане ім’я автора. Натомість, це новина, а інформаційні жанри не дозволяють змішувати оцінку та факт. 

Цитата з тексту: «Це буде третій акторський досвід Івана Дорна після двох не дуже вдалих».

Оціночне судження у заголовку: “Слухайте чудовий міні-альбом Ofliyan”

Редакція змішує інформаційний жанр та критику. Цитата з тексту: «Відео на потенційний радіохіт “Гори” знімали в Карпатах. Серед розкішних краєвидів alyona alyona та Kalush читають про красу української природи. Причому останні роблять це так, що нарешті можна розібрати їхню кулеметну читку (але не до кінця)».

Заголовок новини: «Старалися 5 років: реп-гурт PVNCH випустив жахливий альбом».

Цитата з тексту: «PVNCH виставляють себе королями, забуваючи про те, що вони просто ще одні представники під’їздного репу».

Оцінка у новині: «Нагадаємо, що влітку та восени “АГОНЬ” випустили два кліпи за участі акторки Ірини Горбачової. У першому була пародія на «Гру Престолів», а в другому — суцільний абсурд».

Цитата з тексту: «Нова пісня проекту EOB зачаровує».

Висновок: редакція абсолютно не розділяє факти і оцінки, а ніби навпаки —  навмисно змішує їх. Їхні новини нав’язують думку читачеві.

Порушення стандарту точності

Цитата з тексту: «Враховуючи розмах, уже скоро від гурту можна очікувати нових пісень». Це порушення стандарту точності, оскільки ЗМІ мають передавати факти, а не чутки.

Також у тексті є порушення стандарту достовірності: «Журналіст повинен щоразу чітко повідомляти своїй аудиторії, звідки він узяв у матеріал той чи інший факт або думку».

Порушення стандарту достовірності

Протягом місяця СЛУХ жодного разу не дають посилання на джерело новини. Ось кілька випадків, коли редакція публікувала міжнародні новини. Виникає питання, як вони могли отримати цю інформацію напряму, якщо й не запозичили новину у зарубіжних медіа.

Цитата з тексту: «Також вчора стало відомо, що на фестивалі зіграють німці Annenmaykantereit». Звідки відомо? Немає посилання на першоджерело, тому не можемо довіряти цьому виданню.

Порушення стандарту повноти

Журналісти подали конфлікт однобоко. Не звернулися по коментар до представників церкви, що заборонила концерт, щоб дізнатися їхню версію подій. Отримали коментар лише однієї сторони конфлікту.

Karabas Live 

Проаналізувавши роботу Karabas Live на наявність порушення журналістських стандартів, доходимо до простого, проте сумного висновку: у Karabas Live немає порушень просто тому, що це більше не журналістика, а блог компанії Karabas, що намагається продати квитки на концерти.

Фактично, тепер на місці медіа —  майданчик для розміщення анонсів концертів та прес-релізів. Протягом грудня 2019 року на цьому медіа опубліковано усього 17 матеріалів, з яких лише два —  редакційних. Це репортаж на інтерв’ю. Обидва написані та випущені головним редактором Ігорем Панасовим. 

Решта текстів, що виходили на сторінці видання протягом усього грудня 2019 року —  це анонси концертів, продаж квитків. Тепер сторінку колишнього медіа власники квиткового оператора використовують як інструмент для власних цілей. 

LiRoom

На контрасті із попередніми двома виданнями контент медіа LiRoom абсолютно відрізняється. Проаналізувавши матеріали Liroom протягом грудня 2019 року, підбиваємо підсумок: це медіа не порушило жоден з шести стандартів протягом.

Показово, що журналісти цього видання завжди вказують джерела інформації, та навмисно чітко відмежовують оцінки від фактів, підкреслюючи, що кожна думка стосовно чиєїсь музики на цьому порталі є суб’єктивною оцінкою. 

Підсумки року — це те, чого чекають читачі будь-яких медіа кожного року по всьому світу. Так відбувається, бо споживачі контенту впевнені: до висновків журналістів точно можна дослухатися, адже вони завжди в курсі всіх подій. Компетентна думка медійників про те, як пройшов цілий рік для певної сфери, не лише формує світогляд читачів. У найгірших випадках, суб’єктивна точна зору журналіста може викривити відображення дійсності.

Music Insider дослідив, як українські музичні онлайн-медіа підбивали підсумки року.

Які медіа ми дослідили

Починаючи з перших чисел грудня 2 українських музмедіа почали підбивати підсумки року у вигляді топів та підбірок найкращих пісень та альбомів, що були опубліковані у році, що минає.

Для того, аби розібратися, чи справедливо українські музичні онлайн-ЗМІ оцінили усіх виконавців у підбірках, ми проаналізували усі топи, що були опубліковані на сайтах LiRoom та «СЛУХ» протягом грудня 2019 року та січня 2020 року. Ми аналізували тексти саме цих двох медіа, оскільки лише ці два медіа підбивали підсумки року. Також вони є найбільш відвідуваними музмедіа України за оцінкою SimilarWeb. Отже, можуть маніпулювати великою кількістю українських меломанів.

Результати дослідження

СЛУХ

«25 найкращих українських альбомів 2019 року»

Рейтинг найкращий альбомів редакція СЛУХ створила, базуючись на власних вподобаннях. 

Будь-який критичний текст обов’язково має містити ім’я автора, який і виступає критиком, та висловлює свою думку суб’єктивно. Це обов’язково потрібно вказати в матеріалі.

Натомість, СЛУХ створили та опублікували цей рейтинг від імені редакції. Читач не має розуміння, хто ж саме оцінив усі ці гурти, та чия особиста думка висловлена.

Це також помітили й читачі. Про це йдеться у одному з коментарів: “Я так і не зрозумів критерії, за якими визначали кращі альбоми”.

Сама редакція СЛУХ у матеріалах обґрунтувала свої критерії так: “До вашої уваги рейтинг альбомів, які запам’яталися нам найбільше”.

СЛУХ розподілили свої вподобання так:

• 3 місце — Zbaraski, «Бо я так хочу»
• 2 місце — alyona alyona «Пушка»
• 1 місце — Паліндром «Про Сьогодні, Завтра і Вчора»

Усі три місця медіа СЛУХ віддали гуртам, про які медіа неодноразово писало протягом року чи то з власних вподобань, чи то з піар-цілей. Медіа СЛУХ першими в Україні звернули увагу на початківців Zbaraski та Паліндром і написали із кожним з них велике інтерв’ю, а піар-агенція «Много Воды» тісно співпрацювала зі СЛУХ у рамках просування alyona alyona. 

Влучно відмітив користувач Dmitriy Samsonov: «Палиндром —  это брат кого-то из редакции?» Таке враження складається, оскільки медіа СЛУХ щомісяця згадує про цього виконавця, а найголовніше — аби допомогти молодому таланту просуватися, редакція запрошувала Паліндром виступити на власний фестиваль.

25 найкращих зарубіжних альбомів 2019. Вибір редакції

В цій підбірці редакція чіткіше наголошує на тому, що текст заснований на власних враженнях та оцінках редакції. 

100 найкращих українських пісень 2010-х

СЛУХ взяли на себе відповідальність підвести не лише підсумки року, але й десятиріччя. Цей факт залишає після себе неоднозначні думки, оскільки медіа заснували півтора роки тому, а нинішні редактори на початку 2010-их ще не працювати у музичній журналістиці. Відповідно, не мали поглибленого розуміння музичних процесів, а мали лише власні фрагментарні спогади з тих часів. То як створювали цей топ? 

Напевно, варто було б створити цю підбірку у співпраці із тими музичними критиками, які у цій професії понад 10 років. Проте СЛУХ вирішили впоратися без сторонньої допомоги: «Так, на нашу думку, звучала нова українська музика 2010-их», зазначають журналісти у підводці до тексту.

У коментарях до цього допису на Facebook декілька читачів звинуватили редакцію у недостатній об’єктивності. Користувач Dmitriy Akimov прокоментував: «Серйозно, наступного разу закиньте [у підбірку] хоч шось окрім того шо подобається особисто вашій редакції».

LiRoom 

10 найкращих українських міні-альбомів 2019 року 

Цей топ також створений «на думку редакції». Так само, як і в СЛУХ. Проте є одна суттєва відмінність: текст створений групою журналістів, про що написано у підводці, а кожна окрема рецензія підписана конкретним автором, що виражає власну думку. За своєю суттю, матеріал є збіркою рецензій різних журналістів. 

19 найкращих українських альбомів 2019 року

У цій підбірці журналісти LiRoom чітко описали методологію його створення: «Альбоми ми оцінювали так: спочатку із 230 платівок ми обрали лонглист у 50 альбомів, які отримали схвальні відгуки від редакції. Потім зібрали їх в окремий документ, у якому оцінили за трьома критеріями – Соціалізація, Кваліфікація та Суб’єктивізація. Якщо простішими словами – наскільки альбом потрапляє у цільову аудиторію, якісно зроблений та привносить щось нове в рамках свого жанру. Ці критерії вигадали не ми, а запозичили із монографії «Культура в підмурках громадянського суспільства» П.Ґілена та Т.Ляйстера. 

Після того, як ми отримали фінальні 19 місць, редакцією ми підкоригували список під наше уявлення про найкращі роботи цього року. В оцінюванні брали участь Льоша Бондаренко, Катерина Ятель, Артем Рісухін, Лєра Пірус, а також, на етапі формування шортлиста, Ярослав Муха».

Вичерпне пояснення, що не залишає питань щодо суб’єктивності.

50 улюблених закордонних альбомів 2019-го за версією LiRoom 

У цій підбірці журналісти випередили коментаторів, що могли б звинуватити редакцію у суб’єктивності, і повідомили про це першими. У підводці вони пишуть: «Цей топ – цілком суб’єктивний”. 

За своєю структурою, підбірка зібрана із рецензій різних журналістів. Кожен критик у окремій колонці пояснює, що радить послухати особисто від себе.

Медіа «СЛУХ» вийшло на терени сучасної української музичної журналістики усього півтора роки тому. Для медіаринку це — зовсім небагато, та що робити решті гравців, коли наймолодше медіа «перетягує ковдру» з тих видань, що намагаються завоювати аудиторію вже 5 років? Розбираємося, у чому феномен «СЛУХ», та чому LiRoom — справжні відмінники музичної журналістики?

Серед музичних медіа триває битва: зараз розгортається боротьба не просто між двома лідерами, а й між журналістськими стандартами та клікбейтом, між нудною, проте якісною журналістикою та кричущою, проте популярною.

Сьогодні першість в Україні серед укрмузмедіа тримає медіа «СЛУХ». Проте якщо вдатися у деталі, можна зрозуміти, якими методами ця популярність набута:

• «СЛУХ» систематично використовують клікбейт. Перебільшення та оціночні судження — майже у половині заголовків.
• У новинах редакція абсолютно не розділяє факти і оцінки, а ніби навпаки — навмисно змішує їх. Читаючи новину, факти і оцінки настільки змішані, що новини непомітно підкладають читачеві думку редакції щодо того чи іншого виконавця.
• Готуючи топи на підбірки пісень, редакція не описує методологію вибору.
• Редакція жодного разу протягом грудня та січня не надала посилання на першоджерело своїх новин.

Натомість, спостерігаючи за роботою Liroom, можна помітити, що це медіа не переходить межу. Журналісти цього видання дотримуються усіх стандартів, завжди вказують джерела інформації, та навмисно чітко відмежовують оцінки від фактів, підкреслюючи, що кожна думка стосовно музики на цьому порталі є суб’єктивною оцінкою. 

Натомість, порівнюючи, наскільки редакція «СЛУХ» комунікує із читачами, здається, що така повага до читача зі сторони LiRoom і заважає цьому медіа набути популярності.

Фактично, у битві за лідерство перше місце сьогодні посідає саме «СЛУХ». Це медіа має більше читачів завдяки тим методам, які вони використовують. Клікбейт на порушення стандартів не можна виправдати у випадку «СЛУХ», проте  саме ця політика видання і є ключем до завоювання аудиторії. 

З точки зору читачів, неухильне дотримування стандартів робить tone of voice медіа LiRoom холодним. Те, наскільки вони об’єктивно намагаються висвітлювати дійсність, на жаль, не допомагає їм приваблювати читачів, коли на ринку є конкурент, що працює із масами хоч і більш привабливими, проте нечесними методами.

На думку професора Лондонської школи економіки Чарлі Бекета, у сучасному світі ЗМІ стикаються з трьома викликами, які змушують їх, так чи інакше, робити новини яскравішими й додавати «перчику» хоча б у заголовки.

По-перше, це економічний виклик — конкуренція стала набагато більш жорсткою, новини більш стрімкими, і більш доступними вашій цільовій аудиторії.

По-друге, це технології — уже зрозуміло, що візуалізація даних привертає набагато більше уваги, ніж просто перелік фактів. Чим далі, тим більше новини розповсюджуються через соціальні мережі, і стає важливим змусити аудиторію розширити ваш контент.

І по-третє, це виклик пов’язаний з людською психологією, або навіть неврологією. Ми знаємо з політики, що люди реагують на емоції, а не на факти, і та ж політична журналістика швидше говорить про оптику, а не про факти.

«Якби я міг, я б не допустив вихід матеріалу [про політичний скандал довкола виконавця Івана Дорна], але я дав слово Ігорю [Панасову, головному редактору медіа Karabas LIVE] не втручатися в редакційну політику видання»,— заявляв директор квиткового оператору Karabas Максим Плахтій. За його словами, компанія, що фінансує медіа, аніяк не тисне на його медіа. Така ж доля спіткала інші музичні медіа, що створювалися, як незалежні.

Аби розставити усі крапки над «і», Music Insider підготував статистику, що проливає світло на тиск інвесторів на власні медіа.

В чому проблема?

В популярних українських музичних нових медіа є один спільний тренд — вони належать зараз або належали раніше квитковим операторам.

Ця співпраця — не прояв альтруїзму, адже обидві сторони мають свій зиск. З точки зору медіа, ця співпраця допомагає їм виживати, з точки зору квиткових операторів, співпраця із засобами масової комунікації допомагає продавати квитки. Вони знайшли спільну мову, адже їх об’єднує спільна цільова аудиторія.

Музичні журналісти є середньою ланкою, комунікатором між виконавцем та слухачем. Проте у цьому ланцюжку передачі інформації нерідко є також додаткова, четверта ланка. Це інвестори, що фактично стають власниками медіа.

Аби оцінити вплив інвесторів, редакція Music Insider вивчала контент протягом двох місяців трьох найвідвідуваніших медіа в Україні за оцінкою Similar Web. Аби розвіяти усі міфи про «незалежність», ми порахували, який відсоток з журналістських матеріалів кожного медіа містить заклик до покупки квитків на сайті квиткового оператора-інвестора.

Отож, які результати?

Протягом грудня: